Поради батькам з використання Інтернет-ресурсів

1.   Підвищувати власну комп’ютерну грамотність, щоб стати авторитетом для дитини і вміти надавати допомогу у вирішенні питань, пов’язаних з використанням комп’ютера.

2.   Регулярно проводите час в Інтернеті разом з вашими дітьми для того, щоб дізнатися, чим вони там займаються і що їх цікавить. Постарайтеся встановити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Не звинувачуєте їх за неприємні випадки в Інтернеті, щоб дитина не стала їх від вас приховувати, боячись покарання. Попросіть дитину показувати всі отримані повідомлення, які їм неприємні.

3.   Тримайте комп’ютер там, де вам зручніше контролювати його використання. Встановіть чіткі вимоги щодо користування комп’ютером та Інтернетом, і завжди вимагайте їх виконання. Найкращий спосіб захистити дітей полягає в установці комп’ютерів в місцях збору всієї сім’ї а не в дитячих кімнатах. Таким чином, батьки можуть іноді поглядати через плече дитини, не будучи йому в тягар. Молодші діти повинні бути під контролем в будь-який час свого перебування в Інтернеті.

Рекомендації батькам,

діти  яких мають прояви нервово-психічної нестійкості

·       

Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, підвищує віру в майбутнє, покращує її стан.

·        Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона дійсно відчула, що її дійсно люблять.  Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.  Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

·         Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.  Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.  Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

·         Зосередьте свою увагу на почуття дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.  Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

·         Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».  Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.